У 70-их роках минулого століття більшість країн світу стикнулися із викликами, які призвели до кризи найбільш знаної для українців системи пенсійного забезпечення – солідарної пенсійної системи. Ця система передбачає залучення коштів від працюючого населення у Пенсійний фонд, а відтак миттєву виплати цих коштів людям пенсійного віку. Таким чином, працюючи на офіційній роботі та сплачуючи Єдиний соціальний внесок, більшість із нас цими фінансами утримує пенсіонерів. Однак, як утримує – це вже інше запитання.

Так от, збільшення тривалості життя завдяки розвитку медицини, демографічний спад, який можна спостерегти у європейських країн і сьогодні та стрімке старіння населення призвели до визнання недостатності солідарної системи для забезпечення гідної пенсії. Уряди багатьох країн та економісти постали перед викликом, намагаючись розв’язати його належним чином.

Цей пошук вирішення призвів до запровадження багаторівневої моделі пенсійних накопичень. Найбільшої популярності отримала трирівнева модель. Проте, зважаючи на те, що третій рівень – це прояв власної ініціативи, то фактично у більшості країнах пенсійна система складається з двох частин: державного та накопичувального рівня.

Як працюють пенсійні накопичення у різних країнах

Очевидно, що у багатьох фінансових питаннях багато країн рівняються на Сполучені Штати Америки. Не стало винятком і питання пенсійного забезпечення тамтешнього населення, яке виглядає доволі добрим. Пенсійна система США складається з трьох рівнів:

·         Державне забезпечення (social security), тобто мінімальна виплата від держави, на яку можуть розраховувати найменш захищені групи населення. Це – солідарна пенсія, настільки знана для нас.

·         Приватне корпоративне фінансування, яке забезпечує роботодавець. Воно може бути двох видів: державне або приватне.

·         Приватне індивідуальне забезпечення (individual retirement account), тобто добровільні пенсійні внески, на розмір, тривалість та регулярність яких впливає сама людина своїм рішенням.

Пенсійна система Німеччини, а також низки інших країн Західної Європи – Австрії, Франції, Італії – складається із трьох рівнів:

·         Перший рівень – це окремі системи, що функціонують згідно із законодавчими нормами і є обов’язковими для визначеного кола осіб. Загалом можна виділити чотири таких «обов’язкових систем». 1) Встановлене законом пенсійне страхування, що є обов’язковою системою для робітників та службовців, а також для деяких особливих категорій самозайнятого населення (наприклад, діячі мистецтв і публіцисти; особи, що мають ремісничі спеціальності; надомники і т.д.); 2) Пенсійне забезпечення чиновників, що є обов’язковою системою для держапарату; 3) Допомога по старості для фермерів, що являє собою обов’язкову систему для усіх фермерів, а також для членів їхніх родин; 4) Пенсійне забезпечення по професійних групах, що являє собою обов’язкову систему для т.зв. «осіб вільних професій» (лікарі, аптекарі, ветеринари, архітектори, адвокати, нотаріуси й інші).

·         Другий рівень – це забезпечення по старості від підприємств. У цьому випадку йдеться про виплати підприємств своїм колишнім працівникам, які вийшли на пенсію. Ця форма пенсії є добровільною та додатковою до пенсії, забезпеченої законодавством. Проте, майже половина працюючого населення в Німеччині сьогодні охоплена договорами про забезпечення по старості від підприємств.

·         Третій рівень – це піклування про своє майбутнє приватним способом. Людина може добровільно відкладати фінанси для майбутньої пенсії, регулювати розмір та регулярність вкладів, а навіть спосіб їхнього зберігання. Задля цього німці створюють приватний капітал за допомогою покупки нерухомості, створення фонду цінних паперів чи заключення договорів на довготермінові ощадні вклади.

Велика Британія має одну з найстаріших та найскладніших пенсійних систем світу, що існує з 1908 року. Вона передбачає два рівні:

·         Базовий – по досягненню пенсійного віку людина отримує виплати, розмір яких залежить безпосередньо від стажу та індексується державою відповідно до інфляції. Однак, розмір пенсії має свої обмеження. Держава гарантує 20% середньої зарплати працівника. Для чоловіків пенсійний вік настає після 65 років, для жінок – після 60 років.

·         Паралельно для пенсіонерів доступні способи приватних накопичень. Такі, як корпоративні пенсійні програми на підприємствах та недержавні пенсійні фонди.

Японія вважається «найстарішою» країною світу, адже по медіанному віку понад половина населення старші за 46 років. Очевидно, що це потребує побудови вдалої системи пенсійного забезпечення. Пенсійний вік у країні розпочинається для жінок і чоловіків однаково у 65 років. Якщо піти на пенсію раніше, то розмір виплат скоротиться на 6 % за кожний недопрацьований рік. Сама пенсійна система складається із двох частин: базова, яку платить держава, та додаткова. Додаткова пенсія залежить від розміру зарплати, стажу та компанії.

Базова пенсія формується на основі внесків у Державну пенсійну систему Японії. Беручи до уваги сучасні фінансові тенденції, щомісячний внесок по перерахунку складає близько 4 200 грн. Здійснювати такий внесок потрібно упродовж 10 років. Це дозволить у середньому отримувати на пенсії близько 50 тисяч єн, що по перерахунку складає 12, 7 тис. грн. До цього також додається пенсія по трудовій страховій програмі, що у середньому дорівнює 35, 5 тис. грн. І хоч для нас це може видатися доволі привабливою сумою, все пізнається у порівнянні. Адже орієнтовні щомісячні витрати однієї особи в Токіо без врахування оренди, за даними сервісу Numbeo, складають 126 482 єни. Це понад 32 тисячі гривень. Отож, базова пенсія для життя у Токіо недостатня.

Такий стан справ призводить до збільшення кількості злочинців серед пенсіонерів. І хоч справді кримінальне законодавство Японії доволі суворе, адже навіть за дрібну крадіжку у супермаркеті можна отримати тюремний строк на два роки, не це є причиною зростання злочинів. До в’язниці пенсіонерів ведуть злидні. Адже якщо протягом цих двох років пенсіонер отримає в середньому 1,2 млн єн, то держава на його утримання у в’язниці витратить понад 8 млн єн. А йому ще й не прийдеться платити за оренду житла, комунальні послуги чи купівлю їжі.

У Швеції все виглядає ще цікавіше. Там відразу 16% від зарплати працівника відраховують до пенсійних зобов'язань. Відтак 2,5% від цієї суми йдуть безпосередньо на його приватний пенсійний рахунок. Це свідчить про дворівневу пенсійну систему у країні.

Натомість, у Пакистані, із яким Україна ділить останнє місце щодо відсоткового співвідношення між ВВП та активами пенсійних накопичень, діє лише накопичувальна пенсійна система, тобто працююче населення сплачує внески на свій пенсійний рахунок.

Україна від 2005 року пропонує три рівні пенсійного забезпечення, із яких обов’язковий накопичувальний рівень досі не запрацював належним чином. Тому на сьогодні вибір постає між солідарною системою пенсійного забезпечення, яка перебуває у боргах перед державою та постійних дотаціях із її сторони, та недержавними пенсійними фондами. Діяльність останніх забезпечується вільними внесками громадян, які вже упродовж працездатного віку піклуються про власне майбутнє.