|
Плани уряду запровадити обов'язкову накопичувальну пенсійну систему (так званий другий рівень) викликали багато дискусій щодо майбутнього пенсійного забезпечення в Україні. Протягом останньої чверті століття другий рівень пенсійного забезпечення був запроваджений у кількох сусідніх з Україною країнах. Всупереч поширеній думці, такі схеми не застраховані від політики, оскільки вони постійно змінюються та еволюціонують. Тому важливо забезпечити такий дизайн програми, який можна було б зберегти та увічнити в специфічному економічному, соціальному та політичному контексті України.
Жоден з двох типів пенсійних схем - солідарна та повністю накопичувальна - не є кращим за інший. Насправді, вони працюють найкраще, коли доповнюють одна одну, оскільки кожна з них наражається на різні ризики. Таким чином, ефективна реформа має бути зосереджена на забезпеченні синергії між цими двома системами.
Хоча накопичувальна система пропонується як стратегія пом'якшення ризиків солідарної системи в Україні, вона також несе в собі значні ризики при впровадженні. Щоб зробити українських пенсіонерів більш захищеними, українському уряду необхідно визначити всі ці ризики та врахувати їх на шляху до запуску нової системи. Світовий досвід, оцінений Світовим банком, дозволяє виділити п'ять ключових принципів, якими слід керуватися під час підготовчої роботи.
- Сильна регуляторна та фідуціарна база. Це ключова передумова безпеки пенсійних активів. По-перше, жодна накопичувальна система не повинна розпочинати свою роботу без добре оснащеного регулятора, здатного ефективно забезпечувати дотримання всіх законодавчих положень. Законопроект 5865 у Верховній Раді запроваджує належну нормативну базу та повноваження регулятора. Цей законопроект, безумовно, має стати частиною пакету реформ. По-друге, важливо також забезпечити належне розмежування активів і записів між діяльністю у межах існуючих добровільних планів і нової обов'язкової схеми. І, по-третє, необхідно буде вирішити кілька питань управління недержавними пенсійними фондами (особливо щодо кінцевої фідуціарної відповідальності їхніх рад, управління ризиками та внутрішнього контролю), щоб підготувати ці фонди до їхньої нової ролі і щоб громадяни сприймали їх як ефективних зберігачів пенсійних активів, яким вони довіряють.
- Стале фінансування. Накопичувальна система може бути запроваджена або як доповнення до існуючої солідарної системи, або як її заміна. Нинішня пропозиція уряду є гібридною: з боку виплат вона є додатковою, а з боку доходів частину внесків солідарної системи пропонується спрямувати на фінансування нової накопичувальної системи. Такий підхід може обмежити ефективність нової системи з фіскальної та соціальної точки зору, посилюючи ризик зменшення виплат у солідарній системі. Це може призвести до того, що ця реформа не призведе до чистого покращення майбутніх комбінованих пенсійних виплат. Натомість, щоб максимізувати вплив нової накопичувальної системи, її потрібно буде фінансувати за рахунок нових внесків, не використовуючи той самий фіскальний простір, який забезпечує добробут нинішніх пенсіонерів. В ідеалі, ці нові внески мають надходити із заробітної плати працівників, що забезпечить особисту прив'язку до пенсійного рахунку - характерний елемент індивідуальної відповідальності в таких програмах. Такі внески працівників можуть додатково співфінансуватися роботодавцем та/або урядом, щоб стимулювати їх робити більші внески на пенсію.
- Ефективне адміністрування. Механізм руху грошових та інформаційних потоків у новій системі має бути ретельно розроблений і протестований, щоб адміністративні витрати нової системи були мінімізовані. Жодна гривня не повинна бути втрачена на шляху від роботодавця до індивідуального рахунку, оскільки вона проходить через державний механізм збору доходів. Для цього необхідно пропрацювати кожну деталь процесу, визначити та мінімізувати всі ризики. Можна довести, що щорічне нарахування 1% на пенсійні активи протягом усієї трудової кар'єри людини зменшує близько 20% її пенсійних виплат на момент виходу на пенсію. Тому скорочення витрат є ключовим - і було доведено, що централізація основних адміністративних функцій є ефективною стратегією скорочення витрат. Нарешті, необхідно запровадити прості положення для осіб, які не беруть активної участі у виборі фонду. Це прокладе шлях до створення фонду «за замовчуванням» з інвестиційною стратегією, орієнтованою на життєвий цикл. Важливо, що поступовий підхід до імплементації допоможе мінімізувати різні операційні ризики. Отже, Україні слід почати з простого дизайну, зрозумілого широкому загалу, і з часом додавати до системи більш складні елементи.
- Загальний дизайн пенсійної системи. Нова накопичувальна система буде лише невеликим доповненням до існуючої системи. При ставці внесків у 4% людині знадобиться близько 25 років сплати внесків, щоб у майбутньому сума на її рахунку досягла відповідного розміру річної заробітної плати того року. Це досить незначна сума, враховуючи, що накопичену суму, еквівалентну річній заробітній платі, доведеться розподіляти протягом решти життя людини після виходу на пенсію. Тому необхідна краща координація з солідарною системою, особливо з її системою мінімальних гарантій доходу.
- Чітко визначена роль держави. Чіткі законодавчі положення про те, що держава може і що не може робити, спрямовують систему на правильний шлях. Держава відіграє тут кілька важливих ролей: забезпечення належного регулювання та чесної конкуренції у сфері надання послуг; сприяння створенню фонду «дефолту»; забезпечення співфінансування із загального бюджету для стимулювання участі; створення основної інфраструктури ведення обліку та стандартів надання послуг учасникам; сприяння розвитку ринків фінансових інструментів для диверсифікації інвестицій; забезпечення добре скоординованих загальних мінімальних гарантій доходу при виході на пенсію через солідарну систему; тощо. Отже, наявність чіткого плану імплементації та чітко визначених перехідних заходів стане запорукою успіху цієї реформи.
Необхідно зробити багато роботи, щоб забезпечити майбутнім українським пенсіонерам адекватну пенсію, яка дозволить їм гідно вийти на пенсію. Тому, враховуючи успіхи та помилки інших країн, уряд повинен встановити реалістичні строки запровадження другого рівня пенсійної системи - з добре скоординованою підготовчою роботою, яка дозволить досягти консенсусу щодо ключових елементів проєкту (з урахуванням усіх вищезазначених принципів).
Аруп Банерджі, регіональний директор Світового банку у справах Східної Європи
Переклад з англійської мови
НПФ «Покрова»,
22 червня 2023 року
|
