Люди доволі по-різному ставляться до змін у своєму житті. Дехто оцінює їх щодо впливу на життя, а дехто – і не задумується про таке. Існують люди, які ненавидять неочікуваних та спонтанних змін, а існують й такі, що постійно прагнуть змінювати себе й усе навколо.

Тим не менше, найчастішою реакцією на зміни є занепокоєння. І це не дивно. Особливо, якщо ви все своє життя звикли працювати 8-9 годин на день, прокидаючись о 06:00 год. та повертаючись о 19:00 год. Водночас ви, мабуть, звикли виділяти для себе вихідні для власного відпочинку чи саморозвитку та планувати відпустку завчасно.

Тож першим кроком є визнання і прийняття невідворотності змін. Визнання змін є життєво необхідним, адже це визнання реальності такою, якою вона є. Коли людина відмовляється це робити, вона може витрачати занадто багато часу на «витання у мріях» чи «подорожі у спогадах». А це перешкоджає її теперішньому реальному життю. Зміни не є хорошими чи поганими, поганим чи хорошим є наше ставлення до змін.

Пропонуємо вам кілька речей, про які варто застановитися заздалегідь, щоб належним чином емоційно приготуватися до виходу на пенсію.

Більшість нашого працездатного життя, - оминаючи моменти нічного відпочинку, - відбувається на робочому місці серед колег та співпрацівників. Очевидно, що воно позначене спілкуванням та різними типами відносин. Мабуть, у кожного із нас є колеги по роботі, про життя яких ми знаємо більше, аніж про життя людей, яких називаємо друзями чи рідними. Тож відчуття браку цих людей у нашому житті неминуче. А тут вже й до відчуття самотності рукою подати.

• Подбайте про збереження контактів із своїми колегами: отримайте їхній мобільний номер або ж заприятелюйте із ними у соціальних мережах;
• Майте відвагу влаштовувати зустрічі із своїми старими колегами задля того, щоби поспілкуватися, згадати «старі добрі часи» та поділитися новими життєвими досвідами;
• Організовуйте прогулянки на свіжому повітрі і не вагайтеся знайомитися із іншими людьми;
• Не забувайте телефонувати своїм рідним та близьким, адже у вас тепер може виявитися значно більше часу для розмов, аніж у них;
• Приєднуйтеся до нових спільнот зі своїми однолітками та іншими пенсіонерами;
• І головне, не замикайтеся у чотирьох стінах свого помешкання.

Незалежно від того, чи була у вас робота в офісі чи професійна, ви, швидше за все, проводили свої дні, зосереджені на певному завданні (або двох). Речі потрібно було зробити добре, і це потрібно було зробити негайно. Цей тиск постійно змушував вас зосереджуватися. У таких випадках зосередження час летить просто зі шаленою швидкістю! Тож моментів для нудьгування просто не траплялося. Хіба що, у рідкісних випадках на вихідних.

Однак, коли ви сидите вдома і вам не потрібно робити багато речей доти, доки ви цього самі не забажаєте, час спливає повільніше. Якщо нема чим зайнятися ваш розум починає нудьгувати. І ще й час починає підступно тягнутися зі швидкістю черепахи. Так закрадається нудьга.

Відчувати нудьгу цілком нормально — важко бути постійно зайнятим. На щастя, це відчуття зазвичай зникає, коли ви звикнете до повільнішого ритму життя. Майте на увазі, що для переходу від робочого періоду життя до пенсійного відпочинку потрібен час навіть найбільш підготовленим.

Безсумнівно, ви можете зробити кілька речей, щоб не нудьгувати занадто часто:

• Перебувайте у постійних стосунках з іншими, будьте соціальними настільки, наскільки це можливо;
• Займіть своїм хобі або ж прийшов час для нового захоплення;
• Продовжуйте власний розвиток і навчання. Вивчіть новий навик, адже зараз це не потребує навіть виходу за поріг вашого помешкання;
• Робіть те, що вам хочеться і подобається саме тоді, коли існує таке бажання. Тепер не варто поспішати жити;
• Насолоджуйтеся тим, що вас оточує: люди, природа, краєвиди, подорожі чи ранкова кава;
• Не бійтеся моментів «нічого-не-роблення», адже ви на них заслужили. Інколи у житті важливо просто бути.

Будь-яка зайнятість дарує мету. Ми не просто так встаємо на світанку і направляємося на місце своєї праці. Навіть якщо наша робота нас не влаштовує, існують причини і цілі, заради яких ми продовжуємо працювати. Соціальні контакти на роботі, спілкування з колегами та клієнтами, зустрічі із новими людьми – усе це наповнює відчуттям затребуваності та важливості для суспільства і світу загалом. У свою чергу, це впливає на самосприйняття та самооцінку.

Тож цілком не дивує той факт, що після виходу на пенсію люди відчувають брак усього цього. Це змушує їх вважати себе неповноцінними та непотрібними, а навіть тягарем для інших людей. Насправді, це природно.

Але як же, у такому разі, відновити відчуття власної гідності?

• Розпочніть вести щоденник і регулярно записуйте три моменти із власного життя, коли ваша присутність робить світ кращим;
• Активно займайтеся своєю сім’єю, незалежно від того, чи це означає турботу про онуків або проведення більше часу з далекими родичами;
• Беріть участь у благодійній діяльності та зробіть внесок у справу чи спільноту, які мають для вас значення;
• Створіть щось, будь-то твір мистецтва, музична композиція, текст або навіть нова квіткова клумба поблизу дому;
• І головне, залишайтеся вдячними світові, Богові та людям, які вас оточують.

Бувають життєві ситуації та моменти, коли справитися самостійно є занадто важко, а то й узагалі не під силу. Не варто боятися у таких випадках просити про допомогу. І це також стосується психологічної допомоги. Адже ми доволі пильно ставимося до свого фізичного здоров’я, відвідуючи лікаря при найменшому болі чи дискомфорті. Але часто занедбуємо власне ментальне здоров’я, навіть тоді, коли воно потребує втручання спеціалістів. Тож дозвольте собі жити повноцінним життям!